Кімната - музей "Світлиця"

             Екскурсія кімнатою - музеєм "Світлиця" Підберізцівського НВК І-ІІІ ступенів

      Перша згадка про школу датується липнем 1827 року. З акту опису парафії відомо, що в селі було 60 дітей шкільного віку. За наказом о. Честинського громада поставили в грабарні лавки для дітей і там дяк у 1827 році навчав  десять дітей. Мабуть, що незабаром після того громада взялась за будівництво школи. 15 серпня 1855 року місцева парафіяльна школа отримала статус тривіальної. Вчителем у школі працював з 1855 до 1857 року Олекса Кунцевич.Восени 1877 року в школі було біля 120 учнів, які не могли поміщатись в одній класній кімнаті. Громадська рада запропонувала краєвому виділові обміняти громадський будинок, який стояв на окраїні села біля гостинця, на будинок корчми, що стояла посеред села.
     Війт Теодор Цар у 188ці з допомогою вчителя О.Абрисовського таки домігся заміни корчми на школу. За це війт отримав від австрійського цісаря медаль «срібний хрест з короною», а місцевий парох – золоту медаль. Весною 1882 року в газеті було зазначено з гордістю, що у Підберізцях «і школа під бляхою, і в громадській касі кільканадцять тисяч грошей є» . У 1900 році у двокласній школі навчались 159 дітей. У 1903 році в школі було вже 200. У 1908 році в місцевій 4-класній школі 3 вчителів навчали 188 учнів.В сільській школі вчителька Козаківна у 1912 році безплатно навчала дітей німецької мови.У 1921 році громада за свої кошти відремонтувала школу (за 480 тис. Марок), в якій у 1922 році навчались 172 учні. Директором був Тома Милевич і вчителі Ю.Шубертівна та Анна Кернога.У 1932 році в школі було тільки 104 учні. Того року 52 випускники сільської школи навчалися у вищих, середніх та ремісничих школах.До 1939 року з села вийшли 100 осіб інтелігенції, половина якої становили вчителі. Важко їм було знайти собі роботу, бо польська держава не хотіла брати вчителів-українців у школи Галичини.У радянський період після Другої світової війни виникла потреба у новому шкільному приміщенні. Тоді було прийнято рішення перетворити плебанію (будинок місцевого священника) у шкільне приміщення. З 50-х років там навчалися учні чотирьох класів. Воно було непристосованим до навчання і тісним.Школа була восьмирічною, тому більшість дітей після її закінчення продовжували навчання у Винниківській школі.    
         В різний час директорами  школи були Тома Милевич, Когут, Зарума, Петренко Л.Г., Зелез Г.П. Кабанчик Ілья Борисович.  З 1971 року і по сьогодні директором Підберізцівської школи є Найчук Петро Якимович, спеціаліст вищої категорії, відмінник народної освіти, ветеран праці. Завдяки йому 20 років тому у селі виросла нова простора школа, яка стала окрасою села з належними умовами для навчання дітей і праці вчителів.
        Підберізцівська основна школа побудована в 1990 році і розрахована на 216 учнівських місць. . В цей час у школі працювало сімнадцять  вчителів.

       У 1998 році вона отримала статус середньої .        За час незалежності України педагогічний колектив коли має високий рейтинг серед шкіл району в кількості до 250 учнів.В школі працює 18 вчителів, з них:2 – відмінники освіти України;1 – старший вчитель;7 – вчителів вищої категорії;4- 1 категорії;7 – спеціалістів.Школа пишається своїми випускниками. Першими золотими медалістами у 2001 році стали Чайка І. та Миханів А.
  Підберізці завжди вважалося спортивним селом. 

  Стіни школи стали рідними для таких спортсменів як:

-    Цар Володимир Степанович. Народився він 03.10 1946 року. Після закінчення школи в Підберізцях вступив до Львівського державного інституту фізичної культури, де успішно навчався і визначився з конкретним напрямком у легкій атлетиці, а саме – це метання молота та штовхання ядра. Після закінчення інституту був прийнятий у збірну Радянського Союзу як спортсмен. Численні нагороди, грамоти, дипломи за призові місця у спорті свідчать про титанічну працю, наполегливість, самопожертву, любов до спорту Володимира Царя.
-    Гарапи Степана Івановича 09.04 1948 року народження. Після закінчення Підберізцівської школи навчався у Львівському інституті фізичної культури. Степан Іванович є чемпіоном України ЦР «Буревісник» та «Спартак», чемпіон та призер України серед ветеранів по волейболу. В даний час працює керівником фізичного виховання у Львівському техніко-економічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка».
-    Мальчицький Володимир Ярославович. Народився 27.07.1949 року. Після навчання у Підберізцівській школі вступив і закінчив Львівський інститут фізичної культури. Відмінник народної освіти. В даний час працює вчителем фізичної культури в Солонківській ЗОШ І-ІІІ ступенів.     

      У школі склалася чітка співпраця з батьками, сільською і церковною громадами, місцевим органом самоврядування та приватними підприємцями. Особливо великий вклад у зміцнення навчально-матеріальної бази школи вносять люди «доброї волі»: це сільський голова Кіцак Зеновій Михайлович, голова батьківського комітету Пилипів Климентій Миколайович, сільські та районні депутати, спонсори, а також капелан Якоб. 

      Підберізцівська школа не змогла б стати такою якою вона є зараз якби не жителі села. Село, очевидно, існувало ще в сиву давнину. Археологи виявили тут рештки поховань з ІV- І тисячоліть до н.е.
    Перша історична згадка про саме село Підберізці   датована 22 серпнем 1352 року. В документі польського короля Казимира зазначено, що млин «Шільскут», село Малий Винник та маєток Подпреск (Підберізці) були подаровані галицьким королем Левом львівському бургомістрові Бертольбдові.В акті візитації місцевої парафії 9 лютого 1741 року зазначено, що в селі є дерев’яна церква св. Михаїла. На початку 1880-х років жителі села розпочали будівництво нової церкви.

      Всередині нову церкву у 1910 році розмалював Модест Сосенко – віджомий художник, який із золотою медаллю закінчив Краківську академію мистецтв. В церкві є 12 майстерно виконаних дерев’яних скульптур апостолів, висотою біля 1м.
     Варто зазначити, що на майстерно вирізаній з дерева проповідниці у церкві  був поміщений великий список мешканців села, які загинули у 1914 -20 роках за українську справу в рядах УСС та УГА. Навпроти імені та прізвища кожного з них було вказано номер родинного будинку. Цей список на дереві зберігся дотепер.  З історичних джерел відомо, що селяни з Підберізців втягувалися в політичне життя краю.
        Село та школа  пишається жителями:

Ганною Дмитерко (9.02.1893-1981) – десятник УСС. Народилася в с.Підберізці. Випускниця учительської семінарії у Львові. У серпні 1914 року вступила до Легіону УСС. До травня 1915 р. виконувала обов’язки сестри милосердя в стрілецькому госпіталі, пізніше, як десятник куреня Г.Коссака, брала участь у боях під Лісовичами та над р.Стрипою (1915р.). Після війни вчителювала. Емігрувала у США, де й померла.

Іваном Балтро – народився в 1891 р. вдомі війта. Виховувався в москофільському дусі і через це ходив після закінчення школи с.Підберізці до німецької гімназії. Потім закінчив гімназію у Відні, фізико – математичний і юридичний факультет університету. Навчався у військово – технічному вузі. Під час війни його призначили командиром артилерійської бригади. Закінчив австрійську війну надпоручником артилерії.1 листопада 1917р. його призначають в армію УГА і він стає сотником артилерії. В рядах УГА  відступав на схід України. Загинув у с. Кішля 18.04.1920р.

Марією Остромирою – Марія Лоза народилася 18.10.1900р. в селянській родині с.Підберізці. В родині Лозів було четверо дітей. Марія була найстаршою. Двоє дітей залишились в рідному селі, двоє: Марія і Михайло, одержали вищу освіту і помандрували в широкий світ. Початкову школу закінчитла в Підберізцях. Після цього вчилася у виділковій школі ім. Т.Шевченка, пізніше у вчительській семінарії у Львові. У 1921р. одружилася із студентом медицини Ю. Маковським. З 1926 року проживають у с.Тісна на Лемківщині, в Комарно, з 1927 –в Жаб’ї, з 1931 – в Яблуниці над Черемошем. Згодом прийшли роки еміграції: Німеччина і США. Проживала в містечку Лянкастер, біля Боффало, у штаті Нью – Йорк. Померла 28.10.1969 року.

            Написала повісті: «У вирій», «Подай керму», «Над бистрим Черемошем», «У досвітню годину», «Лемківщина в огні», оповідання і нариси.

     Михайлом Лозою – народився 26.04.1915р. Батьки – середньозаможні сееляни. Після закінчення чотирьох класів народної школи с.Підберізці успішно здав вступні іспити до філії Української Гімназії м. Львова, де провчився до 1933р. Пізніше навчався на гуманістичному факультеті Львівського університету, вивчаючи слов’янську філологію. Під час навчання розпочалась громадська робота Лози. Під час першої окупації Галичини більшовиками працює вчителем в середній школі в Косові. Під час німецької окупації працює секретарем міської управи у Винниках.На початку липня 1944 року переїхав до Німеччини, пізніше поселився в м.Баффало (Америка). Писав статті на літературні теми та дописи з життя української громади. Помер 23.12.1993 року.

Дзюбик Степаном Даниловичем –в 1947-1948 навчальному році закінчив Підберізцівську семирічну школу. Працював викладачем Києво – Могилянської академії. Був позаштатним радником Президента України Л.Л.Кучми. Помер в 2003році . Похований на цвинтарі с.Підберізці.